Написано это два года тому назад, но так нигде и не выложено.
Всем украиноведам и украинолюбам посвящается.

По житом осiннiм укритiй землi
Й духм'яними травами
Ми їдем на шинок в сусiдним селi
За свинями справними.
Зiбралися разом грошима усi,
Коней запрягли у вiз.
Поїхали я, дiд Тарас та Василь
Та всi, хто на воза влiз.

Василь, у думках про свиней восенi
Незмiнний, як небеса.
Плює на знамiння, доки iз свиней
є сало та ковбаса.
I тi десять тисяч мiсцевих хохлiв
У цьому брати йому
Iз Хортицькiх куренiв, Львiвських домiв...
Та з самого Київа.

Та око коняче людського вострiш
I конi турбуються.
Ми чуєм, як поля бескрайнього тиш
Та криком руйнується!
Нiхто не повернеться завтра в село,
Не прийде нi млад нi стар,
Бо нашiй компанii не повезло-
Тут засiдка у татар.

Жiнки ще заплачуть в далекiм селi,
Ще сльози дощем проллють.
А нам треба тiльки два метра землi
I три метра Василю.
Та ми не боялися смертi своєй
Це нашоi долi каприз -
Що стрiли татарськi летять не в свиней,
А в тих, що їх сало їсть.

Iсторiю цю я придумав вночi,
Такого не може буть,
Бо поки є свинi у нас на Сiчi
Татари до нас не йдуть!